У січні 2015 року на черговому засіданні виконкому обласного відділення НОК України, під головуванням Івана Риляка, серед питань порядку денного було й підбиття підсумків обласного (2-й етап) всеукраїнського конкурсу серед спортивних журналістів, головною метою якого є широке висвітлення проблем олімпійського руху, підготовки українських атлетів до Ігор, поширення ідей олімпізму та налагодження тісного співробітництва НОК України та його відділень із засобами масової інформації країни та регіонів.

У номінації «Найкраща громадсько-політична газета року (відділ спорту) переможцем обласного конкурсу стала Мукачівська міська газета «Мукачівська Ратуша» (головний редактор Микола Рішко, голова Мукачівської ради Золтан Лендєл).

18 березня за дорученням голови обласного відділення НОК України Івана Риляка член виконкому облвідділення Василь Гаджега побував у місті над Латорицею де організував «круглий стіл» за участю міського голови Мукачева З. Лендєла, почесного громадянина Мукачева, екс-залізного капітана київського «Динамо» та члена олімпійської збірної СРСР В. Турянчика та головного редактора «Мукачівської Ратуші» М. Рішка. 

Прес-аташе облвідділення НОКУ, голова обласної асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега,  коротко інформував присутніх про діяльність обласного відділення НОК України та розповів про кращих олімпійців краю. Мукачево, — наголосив виступаючий, — це рідне місто багатьох наших олімпійців. Перш за все — це перший українець (до 1988 р.), який у 1956 році (Австралія) став чемпіоном Ігор з футболу                Й. Беца, який  понад 15 років був членом виконкому облвідділення НОК України. На цих змаганнях чотириріччя у далекому 1956 році міг бути чемпіоном Олімпіади ще один мукачівець І. Мозер, який у той період грав за московський «Спартак». Але за тиждень перед відльотом до Мельбурна на тренуваннях у складі олімпійської збірної СРСР він отримав серйозну травму.

Мукачівкою є  олімпійська чемпіонка з баскетболу Марина Копча-Ткаченко (перший наставник, зт УРСР Валентина Гомонай).

Учасником трьох олімпійських ігор (Сеул, Барселона й Атланта) був і мукачівець Віталій Попович (спортивна ходьба).

По праву гвардійцями зимових олімпійських ігор можна назвати і мукачівців мсмк Станіслава Кравчука та Енвера Аблаєва (фрістайл, акробатика), а також Миколу Скрябіна (гірськолижний спорт), які відповідно були учасниками на 4 та 3 зимових Іграх.

У Мукачеві нині проживає легендарна людина. Його прізвище занесене (1993 рік) до Книги рекордів Гіннеса. Це учасник зимових Дефолімпійських ігор (2002 рік) у Солт-Лейк-Сіті Олександр Сухан. І цей список можна продовжити.

Мер Мукачева Золтан Лендєл акцентував свою увагу на тому, що протягом 140 років (1875 – 2015 рр.) почесними громадянами стали 55 його жителів. Серед них і троє колишніх футболістів — це олімпійський чемпіон Ігор у Мельбурні Й. Беца (1997 рік), Юлій Поневач (2002 р.) і 55-м  став нинішній учасник нашого «круглого столу» В. Турянчик (2010 рік). Я сам в юнацькі роки, – веде далі мову Золтан Золтанович, — досить серйозно займався баскетболом. І скажу вам відверто, що саме цей вид спорту багато мені що дав. Баскетбол, як і футбол — це колективна гра і вона перш за все заставляє тебе бути відповідальним перед іншими, тобто не підвести своєю грою партнерів, тренера. Це дуже гарна риса характеру людини. Ця гра також  прискорює реакцію і збільшує координацію тіла, а також виробляється тяга до праці та досягнення поставленої мети. Інколи про хорошого гравця кажуть, що він добре бачить поле. І це добре бачення поля мені й нині стає у пригоді. Я не лише керівник міста, де поле — це цілий комплекс різних міських проблем і кожній потрібно дати лад, але сам воджу автомобіль. А дорога — це теж своєрідне поле. І тут теж у пригоді стають такі спортивні навики, як реакція, впевненість, холоднокровність, прийняття миттєвих рішень при складних ситуаціях тощо. Словом, фізична культура і спорт — це наші друзі у повсякденному житті.

А майже 80-річний Василь Турянчик (17 квітня 2015 р.) поринув спогадами у далекі 60-70-ті роки минулого століття, коли виступав за київське «Динамо» та олімпійську збірну СРСР.

«Серед футболістів-закарпатців, які мають відношення до олімпійських Ігор, у нашому краї чимало, — мовить шанований Василь Юрійович. Уже згадувані Й. Беца та І. Мозер, який до речі, проти останнього свого часу грав у чемпіонаті СРСР. Дотепер пам’ятаю свій другий офіційний матч у складі «Динамо». Це було 5 липня 1959 року у Москві. Ми грали проти місцевого «Спартака» і, до речі, я здобув свою першу перемогу у складі киян. Тоді на поле вибігло у складі обох команд 6 закарпатців. За господарів грав мукачівець Іван Мозер, а за киян — Андрій Гаваші,  мукачівець Тиберій Попович, Йожеф Сабо, Іван Диковець та я. Словом, коментарі тут зайві. А щодо олімпійської збірної СРСР, то у її складі наші Й. Сабо та С. Решко стали бронзовими призерами Ігор. А я разом із олімпійською збірною у 1962 році побував у Південній Америці, де ми зіграли міжнародний товариський матч із найтитулованішою командою світу — ФК «Сантос» у складі якої було половина гравців — це збірники Бразилії. Серед них і «король футболу» Пеле.  Опікунами його та форварда господарів Кутіньо був ленінградець Завідонов та я. Скажу відверто таких великих футболістів я до цих пір не бачив і мабуть уже й не побачу. Він все умів. Чудово бачив поле, майстерно приймав м’яч, на висоті у нього був дриблінг, швидкість спринтера, однаково грав ногами і головою. Словом, чудо-футболіст. Цей поєдинок ми програли з рахунком 1:2. А другий гол нам забив саме Пеле. Але з якої позиції? Ні я, ні Завідонов, ані наш воротар Котрікадзе не думали, що він проб’є м’яч, який подав з лівого флангу на 11-метрову позначку Кутіньо. Шкіряна куля» летіла 70 сантиметрів від землі. Я думав, що він присяде і прийме м’яч на груди, а потім його опустить на землю. Але мені цього досить було аби я зробив підкат і заволодів м’ячем. Та легендарний Пеле зробив по–своєму. Він «ластівкою» ударив м’яч головою, який і потрапив у той кут воріт, який не був прикритий нашим брамкарем. Хрестоматійний і феноменальний гол…

А далі настала кульмінаційна мить для учасників «круглого стола». Золтан Лендєл за дорученням президента НОК України Сергія Бубки та голови облвідділення НОКУ Івана Риляка вручив головному редактору «Мукачівської Ратуші» подяку від головних олімпійців України та Закарпаття, В. Турянчик подарував моєму колезі унікальну енциклопедію «Олімпійське сузір’я України» (автор наша землячка Марія Булатова).

Автор матеріалу презентував Миколі Миколайовичу свій календар на 2015 рік під символічною назвою «Олімпійське Сузір’я Срібної Землі».

Василь Гаджега, журналіст.