Позавчора 14 жовтня колишньому тренеру та директору Перечинської ДЮСШ,  начальнику ФК «Хімік» Перечин, Петру Петровичу Мегешу виповнилося 65 років.

Наша довідка: Петро Петрович Мегеш народився 14 жовтня 1947 року в смт. (наймолодше місто Закарпаття — Авт.) Перечин.  Амплуа — голкіпер.

Закінчив Львівський державний інститут фізичної культури (факультет — фізичне виховання).

Серйозно гандболом почав займатися у 15 років у Перечинській десятирічці, де була створена шкільна команда. У її складі Петро Мегеш був неодноразовим переможцем та призером районних і обласних змагань.

1964 — 1976 рр. — член збірної Закарпаття. У її складі був учасником зональних першостей колишньої УРСР (м. Підволочиськ, Одеса, Берегово, Черкаси, Коломия, Умань, Львів). Перечинець, як  збірник області з гандболу серед  сільських спортсменів захищав  честь Закарпаття на Всеукраїнських сільських іграх Республіканської ради ФСТ “Колос”.  Ці щорічні змагання проходили в різних областях України. А  із Коломиї, Тернополя та Умані закарпатці повернулися з бронзовими нагородами.

1971 — 1977 рр. — шість років Петро Петрович працював тренером-викладачем Перечинської ДЮСШ, а з 1986 року очолив цей колектив і пропрацював на цій посаді майже 17 років.

Підопічні  Петра Петровича 1975, 1977, 1979 та 1983 років народження були чемпіонами Закарпаття серед ровесників та ДЮСШ області. Також юні перечинці брали участь у  багатьох всеукраїнських спартакіадах серед школярів та ДЮСШ.

1979 р.н. — 3-є місце в зональній першості (м. Кривий Ріг).

1981 р.н. — четверте місце в першості України на призи “Стрімкий м’яч”.

У 2001 році вихованці Перечинської ДЮСШ посіли перше місце в зональній першості України на призи клубу “Стрімкий м’яч”, що проходила в Ужгороді, а наступного року у фінальних  іграх, які відбулися у Кривому Розі, що на Дніпропетровщині, стали бронзовими призерами, а їх сусіди з Великого Березного — чемпіонами.

Доросла гандбольна команда  СК “Перечин”, якою теж опікувався Петро Мегеш, неодноразово ставала чемпіоном та призером чемпіонату області та володарем кубка Срібної Землі.

Петро Петрович також працював тренером з настільного тенісу. У цьому виді спорту у нього є теж чимало здібних учнів:  чемпіони України СТП “Спартак”, кмс України Катерина Сидоренко, Степан Желізко, Ірина Пірош.

Чимало гучних перемог домоглися й юні вихованці Перечинської ДЮСШ із футболу, які неодноразово були й чемпіонами та призерами області.

Син Петра Петровича — Євген теж пішов стежиною батька. Після закінчення Ужгородського Національного університету (історичний факультет) та Львівського Державного інституту фізичної культури прийшов на роботу до батька, а невдовзі й замінив його на посту керівника навчального спортивного закладу. 

Про Петра Петровча, який нині уже на заслуженому відпочинку, але спортивним життям продовжує жити, можна говорити багато.

— До речі, Петре Петровичу, а хто найбільше вплинув на вас щодо вибору професії?

— По– перше, у мене батько непогано грав у волейбол та футбол. Був у футбольній команді, яка виступала на першість області відразу після війни. А старший Михайло Михайорвич Мегеш, який жив у нашому обласному центрі, був суддею всесоюзної категорії з настільного тенісу.

А найбільше доклав зусиль у моєму становленні, як спортсмена і вибору професії — це учитель фізичного виховання у нашій місцевій десятирічці Семен Васильович Скубенич.

— У 1978 році я працював інструктором по спорту на Перечинському хімзаводі й паралельно виконував обов’язки начальника заводської футбольної команди «Хімік». А тренером у нас був мій земляк, теж за амплуа, як і я воротар, А.А. Гаваші. Правда , Андрій Андрійович захищав футбольну брамку, а я гандбольну. Андрій Гаваші, до речі, був дублером самого Льва Яшина. Цей факт — унікальний і мало хто про це знає. Чому? Бо мій земляк напрочуд порядна і скромна людина. У 1978 році «хіміки» стали володарями Кубка Закарпаття і навіть виступали на Кубоку України.

— Цікаво, а чому ви все таки не стали футболістом, а стали хорошим воротарем перечинської гандбольної команди?

— (Сміється) Не всім же бути футболістами. А якщо серйозно, то мій шкільний учитель фізкультури Семен Васильович створив гандбольну команду, куди відібрав усіх найбільш перспективних і розвинутих хлопців. Наша команда через певний час стала провідною не тільки в області, але й за її межами.

— Крім того хто з ваших місцевих вихованців пішов вашою стежиною?

— Таких є чимало. Вони практично всі тепер працюють тренерами-викладачами у нашій місцевій ДЮСШ, зокрема уже досвідчений наставник Владислав Янкович, Євген Улиганинець, Василь Керецман, Василь Білець та інші.   

Шановний Петре Петровичу!

Великий колектив Закарпатського обласного управління фізичного виховання та спорту МОН України, члени виконкому облвідділення НОК України (керівник мс СРСР І. Риляк), члени Асоціації спортивних журналістів Закарпаття (В. Гаджега), читачі та редакція крайової газети «Спорт тайм» (редактор, лайсмен ФІФА з футболу С. Селменський) й вся спортивна сім’ Срібної Землі, рідня , колеги та друзі зичать Вам, шановний ювіляре, найперше міцного-преміцного здоров’я, спортивної завзятості, олімпійського спокою, сімейного благополуччя, всіляких людських гараздів, оптимізму і щоб на вашій життєвій стежині завжди зустрічалися хороші й приємні люди. Хай береже Вас Господь Бог!

 Василь Гаджега,

член Національної спілки журналістів України,

прес-аташе обласного відділення НОК України.

На світлині: 2004 рік. Вихованці Перечинської ДЮСШ —  бронзові призери чемпіонату Закарпаття серед юнацьких команд. Стоїть третій справа колишній директор цієї школи Петро Мегеш, поруч із ним  палкий прихильник гандболу, президент ГК «Перечин», меценат, а нині заступник голови обласної державної адміністрації Іван Качур.